Зек, геній і творець балістики. Як українець Сергій Корольов штовхнув людство у космос і чому за життя він був геть непублічний

NV зібрав найцікавіші факти про життя і здобутки головного конструктора ракето-космічних систем в СРСР Сергія Корольова.

12 квітня у радянські часи відзначався День космонавтики, значною мірою це свято існувало завдячуючи українцеві Сергію Корольову, який став головним конструктором ракето-космічних систем в СРСР. NV пропонує матеріал одного зі своїх спецпроєктів, надрукований у № 13 від 8 квітня 2016 року.

Радянські громадяни, які дуже пишалися космічними успіхами своєї «наддержави», навіть не знали, хто стоїть за всіма цими успіхами. За життя ім’я Сергія Корольова, творця радянських ракет, жодного разу не згадувалося в пресі, і він сам ніколи не брав участі в жодних міжнародних конференціях чи проєктах.

Як український Бердичів поєднав Лондон та Калькутту: історія телеграфної лініїХодили чутки, що після запуску першого штучного супутника Землі в 1957 році Нобелівський комітет вирішив нагородити премією вченого, який здійснив цей проєкт. Звернулися до радянського керівництва: мовляв, кого представити до нагороди? Микита Хрущов, тодішній глава СРСР, відповів: це досягнення всього радянського народу.

В одній розмові з журналістами, яка за життя Корольова не була опублікованою, конструктор, ніби повторюючи за кремлівським керівництвом, радив співрозмовникам: «Треба розповідати про багато десятків учених, вихованих нашим народом».

Навіть коли радянські ЗМІ почали вже після смерті конструктора писати про нього, особисту історію Корольова тримали у спеціальних сховищах. Адже в ній, окрім космічних успіхів, були і арешт, і тортури чекістів, і непосильна робота в сталінському таборі.

Таки українець

Майбутній конструктор народився 1907 року в сім’ї вчителя житомирської гімназії. Шлюб подружжя Корольових не задався з перших днів і закінчився розлученням. Маленького Сергія відправили в Ніжин до батьків його матері Марії Москаленко.

У Ніжині Москаленки були політними людьми. Дід Микола Якович — купець другої гільдії і член міської ради — володів бакалійною крамницею. Але головний сімейний дохід йшов від продажу солінь — маринованих огірочків. Бочки з ними стояли по всьому двору. Замовлення надходили навіть з Петербурга і Москви. За рецепти відповідала бабуся Марія Матвіївна (у дівоцтві Фурса) — як і чоловік, вона походила з козацького роду. Завдяки їхньому промислу слава ніжинських огірків пішла далеко за межі України.

Корольову було чотири роки, коли дідусь з бабусею повели його на незвичайний атракціон. Влітку 1911 року знаменитий льотчик-одесит Сергій Уточкін здійснював турне містами Російської імперії зі своїм літаком. Привіз його і в Ніжин. Саме привіз, оскільки тодішні літальні апарати долали в повітрі лише кілька кілометрів, і їхні можливості показували публіці за гроші.

В день атракціону люд із усього повіту прагнув потрапити на ніжинську ярмаркову площу і зблизька побачити зліт аероплана. Хвилинне видовище коштувало тоді, як цілий віз слив — по рублю з людини. Але це був початок повального захоплення авіацією, найвищою технологією того часу, й охочі швидко заповнили площу. Серед них пощастило опинитися і маленькому Корольову.

У 1914‑му подружжя Москаленко переїздить до Києва разом з онуком. А ще через три роки юний Корольов разом з матір’ю переїжджає в Одесу, куди призначили служити його вітчима, інженера-електрика Григорія Баланіна. Деякий час майбутній ракетобудівник навіть носив прізвище цієї людини.

Отримавши атестат зрілості і професію будівельника, Корольов у 1924‑му знову опинився в Києві, де вступив до Політехнічного інституту на авіаційне відділення. На початку навчального року староста курсу роздав студентам анкети. Про те, як заповнював її Корольов, писав російський журналіст Ярослав Голованов, який 30 років вивчав біографію конструктора: «Дійшов до графи національність і задумався. Батько начебто був росіянином, а мама? Дід — той вже точно українець, та й бабуся — теж, звісно. Значить, мама українка. Вдома розмовляли російською. Українську вчили, але говорив нею він погано. Загалом можна писати і так, і сяк. Але краще, мабуть, написати українець».

Шкідник мимоволі

Коли в 1926 році в КПІ закрили авіаційне відділення, Корольов перевівся до Московського технічного університету ім. Баумана. Там найкраще вчили будувати літаки. Вже через три роки він захистив дипломний проєкт свого повітряного судна, а ще через рік створив модель для виконання фігур вищого пілотажу.

У 1933 році Корольова запросили у новостворений Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ). Для нього це стало здійсненням мрії — конструктор-початківець давно цікавився ідеями Костянтина Ціолковського. До речі, етнічного поляка, батько якого народився так само на Житомирщині. «Герої і сміливці прокладуть перші повітряні стежки трас: Земля — орбіта Місяця, Земля — орбіта Марса і ще далі: Москва — Місяць, Калуга — Марс», — писав цей теоретик космонавтики, який обґрунтував можливість виходу за межі атмосфери з допомогою ракет.

Мало хто з учених, які стояли біля витоків інституту, знав, що він виник завдяки протистоянню наркома (міністра) оборони Климента Ворошилова та його заступника Михайла Тухачевського. Останній, мабуть, був найосвіченішим з військового керівництва країни і домагався створення реактивного зброї для Червоної армії. Ті його колеги, хто виграли громадянську війну на конях, вороже сприйняли цю ідею, але пішли на компроміс — дали добро на створення невеликого НДІ.

Наступні п’ять років інститут працював на тлі взаємної ненависті Тухачевського і Ворошилова, поки нарком остаточно не образився на свого заступника за слова про некомпетентність. Наприкінці 1938 року творця РНДІ звинуватили в організації військового перевороту і розстріляли. Та сама доля спіткала і двох керівників інституту Івана Клеймьонова і Георгія Лангемака. Хоча завдяки розробкам цих людей у Червоній армії на озброєнні з’явилися реактивні снаряди — спочатку на літаках, а потім і на наземних системах реактивної артилерії — БМ-13, які називали «катюшами».

Дійшла черга і до Корольова. Його заарештували за невдале випробування ракети і звинуватили у шкідництві. Про допит на Луб’янці конструктор ділився з космонавтом Олексієм Леоновим: «Слідчий запропонував води. Я потягнувся за склянкою на столі, а він схопив карафу і розбив його об мою голову. Коли отямився, він схилився наді мною і сказав: «Вчений, а такий кволий». Далі був суд. «20 секунд — 10 років каторги», — розповідав Корольов.

Його вислали на копальню Мальдяк на Колимі за 550 км від Магадана. Місце настільки віддалене, що ув’язнених часом випускали за ворота без конвою, — втекти з цього місця напівголодний зек фізично не міг. Корольову випало добувати золото. О 4:00 ранку — підйом. Сніданок — шматочок оселедця, 200 г хліба і чай. Золото добували за кілометр від табору. Робота починалася з 7:00 і тривала до 14:00, коли привозили обід: миска баланди з ложкою перловки і 300 г хліба.

Одночасно з Корольовим на копальні працювали Манфред Штерн — розвідник, який пройшов Громадянську війну в Іспанії, редактор газети Правда Грязнов, болгарський комуніст Дечев, майбутні письменники Варлам Шаламов і В’ячеслав Пальман.

Через ГУЛАГ пройшло багато вчених і конструкторів, які на волі працювали в оборонній промисловості. Коли ж у листопаді 1938 року НКВС очолив Лаврентій Берія, становище технічних інтелектуалів помітно покращилося. Можливо, тому, що репресії на той момент досягли піку.При Берії почалося розширення мережі шарашок — так називали закриті тюрми для технічних фахівців. Вони виникли ще в 1930 році, коли посипалися перші процеси над «шкідниками» у промисловості. До кінця десятиліття існувало понад 20 великих закритих інститутів і конструкторських бюро.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *