Дегуманізація в польському стилі. Рецензія на фільм Зелений кордон 

В український прокат вийшов фільм Зелений кордон — нова робота класика польського (до світового вона не дотягує) кінематографу Аґнешки Голланд.

Український глядач може знати її за історичною драмою Ціна правди про чесного журналіста Ґарета Джонса та його викриття Ґолодомору. Той стандартний голлівудський байопик зірок з неба, як то кажуть, не хапав.

Читайте також:

 Дискусія вийшла за межі кіно. Аґнешку Голланд критикують у Польщі за новий фільм — Українська Кіноакадемія висловила підтримку режисерці

Втім, є в багатій фільмографії Голланд є й більш виразні та сміливі приклади авторського соціополітичного коментаря. Тут можна згадати нещодавню напів містичну кримінальну історію Слід звіра. Новий фільм режисерки Зелений кордон духовно ближчий саме до тієї драми. В ньому Голланд знову провокує своїх співвітчизників.

1. Сюжет

Стрічка Голланд поділена на глави: сім’я, прикордонна служба і так далі. Додаткового навантаження, окрім буквального — розділити різні фрагменти фільму — вони не несуть.

А так, група біженців летить звичайним, здається, рейсом в Білорусь. Там їм пообіцяли трансфер до польського кордону та щасливе життя десь в Європейському союзі. Втім, на під’їзді до прикордонного лісу починається якась постановочна стрілянина, якісь люди вимагають 300 євро за прохід, а привітний польський фермер на тому боці дає попити води і швиденько дзвонить в поліцію.

Підстава очевидна. Як і той факт, що діватися людям з паспортами країн Близького Сходу та Магрибу нікуди. Починаються їхні страждання, на які іноді заїжджають подивитися, поспівчувати та допомогти емпатичні поляки.

2. Виконання

Аґнєшка Голланд — дослідниця хитросплетінь політичного та соціального на шкалі історії. Географічно тяжіє вона звичайно до того, що близько: до Східної частини Європейського союзу. Дослідниця Голланд не можна сказати, що делікатна. Зброя режисерки — провокація. По суті дзеркало, яке вона ставить перед суспільством та ловить в нього здебільшого жорстокість. Засуджувати її за це, звичайно, не наша справа, просто цікаво: по її доброму обличчю й не скажеш, який ситуативно влучний соціальний критик криється за ним.

Місце дії фільму Зелений кордон Голланд одразу заявляє як Європу, докоряючи таким чином не тільки полякам. Втім, камера швидко переключається на салон літака, де сидять пасажири, які явно хочуть втекти подалі від своїх рідних країн. Голланд починає фільм, показуючи не абстрактних біженців, а конкретних людей, які хочуть кращої долі і сподіваються знайти її, рухаючись через Білорусь. Симптоматично, що ця васальна область РФ під керівництвом Лукашенко ними навіть не розглядається як фінал свого буремного шляху: сирійців (або афганців) важко за це в чомусь звинуватити.

В літаку вони розмовляють про дітей та онуків, про закриті школи та велику війну. Голланд розвіює чари дегуманізації, які завжди висять над словом біженці. І закладає базу для своєї історії: ось вам цивілізована Європа, її польський кордон, ось люди, які прагнуть жити в місці, де, начебто, цінується життя, ось що вони отримують. Чи готові, в даному випадку, поляки так само розвіяти чари дегуманізації та прийняти злиденних?

Як виявилося, ні. Експозиція тут довга. І її ціль проговорити важливе про співвітчизників Голланд: нація, законсервована в благополуччя, яке їй дуже сильно допомогли побудувати, з часом забуває і про допомогу, і про те, що за кордоном її благополуччя знаходяться також люди. Демони поляків — їхня зверхність та дурний, нерозбірливо жорстокий націоналізм — нікуди від запрошення в цивілізаційний клуб не ділися, каже нам Голланд.

білорусами та росіянами. Кордон з назви — метафоричний кордон Європи та дикого сходу — проходить начебто за Польщею, але ментально певна частина польського суспільства знаходиться на одній сходинці із білорусами та росіянами. В них одна конвергенція добра та зла на трьох. Символічно, коли польська та російська мови зливаються в унісон жорстокості по відношенню до мусульман.

Спостерігаючи за діями певної частини польського суспільства на кордоні зараз, ми, українці, розуміємо це плюс-мінус так само, як й біженці з Близького Сходу тоді, в 2021-му. Ми сусіди та квазі братські народи, тому на початку вторгнення нас там прийняли, але станом на зараз легко уявити українські погроми, наприклад, в Лодзі.

Тому це й ще урок для нас: не шукати по світу друзів, оскільки там можуть бути тільки ситуативні партнери; не ставитися зверхньо до людей, які блукають світом в пошуках кращого життя.

Виразність свого фільму Голланд створює різноманітними засобами: чорно-біла картинка ніби символізує дуалістичність для біженців (прийняття або смерть) та поляків (зло або добро), іноді режисеркою створюється ефект документального кіно, іноді це провокативні рими — є польська вагітна жінка, є сирійська. Втім, все це виглядає доволі простодушно та декларативно. Голланд не хоче або не може грати у складні сюжетні арки та емоції. З іншого боку — її підхід працює, і під час перегляду ті питання, які собі треба задати в голові, невідворотно спливають.

Але що в режисерки йде за експозицією? Активісти, які намагаються допомогти людям в лісу (лінія жінки, на ім’я Юлія), польський прикордонник зі слабеньким відчуттям морального дискомфорту та неприємною вагітною дружиною (лінія хлопця, на ім’я Ян).

Вони трішки з’єднані: колись в магазині вагітна дружина прикордонника сказала Юлії, що, якщо вона так співчуває біженцям, то нехай їх до себе і бере. На додачу з потоку нелегалів виокремлюється одна сім’я — збиральний образ людей, зажатих між двома кордонами.

За цим розслабленим трикутником героїв, кожен з яких стоїть на своїй стороні моралі та барикад, ми й будемо спостерігати до кінця фільму. Не можна сказати, що для нас тут з’явиться якась нова думка, яка б не з’явилась за перші 40 хвилин фільму. Голланд знову ж таки драматизує ситуацію на польсько-білоруському кордоні простими сценарними рішеннями. З одного боку — нудно, з іншого — доступно та емоційно.

В протистоянні активістів та польської поліції (цікаво, вона так само жорстока в реальному житті?) начебто й проступає якийсь наратив про протистояння людей та держави, вільної ініціативи та контролю. Це спрацювало б, якби не було вагітної дружини та фермера-стукача. А отже фільм Голланд не про це. Він про рідкість емпатичності та людську розгубленість, коли мова заходить про складні часи. Про жорсткий поділ на свій-чужий в польському суспільстві. Про те, що людей об’єднує не тільки добро, а й зло (знову ж таки, поляки та росіяни за останні роки працюють разом вже вдруге). Та про те, що ЄС — закрита система, пробитися в яку можна, принісши в жертву купу людей.

Зелений кордон— вердикт NV

8/10

Дивитися Зелений кордон важко. І не в останню чергу через дві з половиною години екранного часу, які витрачаються на проголошення очевидного. Але так завжди з такими фільмами. Зона інтересу також була про те, що всі давно знають. А насправді не всі і не давно.

Кінематографічний із простими, втім, сильними емоціями фільм Голланд цінний, як фіксація болючого моменту з нещодавнього минулого, на який не завадило б подивитися з висоти 2024 року. Багато що стало яснішим.

Зелений кордон

Green Border

2023 рік

Польща, Чехія, Франція, Бельгія

Режиссер — Аґнешка Голланд

В головних ролях: Мая Осташевська, Джалал Альтавіль, Томаш Влосок, Бехі Джанаті Атай та інші.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *