Автори хіта Вечорниці. Tember Blanche розповіли NV про творчість і нові сенси під час війни, «русскій мір» в шоу-бізнесі та «культурний тил»

Український інді-поп гурт Tember Blanche, відомій своїми вірусними хітами Вечорниці та Дура, розповів NV про творчість та нові сенси під час війни, «руській мір» в шоу-бізнесі та «культурний тил».

Tember Blanche готується до благодійного концерту у Києві, спеціальним гостем якого стане львівський виконавець Макс Пташник, відомий своїм чуттєвим хітом Поки ніхто не бачить. На благодійнику 24 березня ці творчі соулмейти презентують спільні пісні, а Tember Blanche виконають улюблені Вечорниці та про Київ, TikTok-хіт Дура, пісню з національного відбору на Євробачення Я вдома та багато іншого. Концерт є повністю благодійним — 100% прибутку піде на потреби фонду Musicians Defend Ukraine, що допомагає артистам, які після 24 лютого стали на захист України зі зброєю в руках.

Напередодні концерту вокалістка та авторка пісень Олександра Ганапольська та гітарист і саундпродюсер Владислав Лагода відверто розповіли, як трансформувалася їх творчість за два роки повномасштабного вторгнення та підняли актуальні для сьогодення українців теми про мобілізацію, хейт у суспільстві та популярність російськомовної музики до 24 лютого.

— Деякі ваші пісні знайшли особливий відгук у серцях українців саме під час війни. Як трансформувалася ваша творчість за два роки повномасштабного вторгнення?

Саша: Якщо чесно, наша музика не зазнала серйозних змін за два роки повномасштабної війни. Ми продовжуємо писати про те, що відчували на власному досвіді, тому ніколи не напишемо пісню про мати, яка чекає сина з фронту, чи про те, як ми будемо «мочити кацапів». Щирість — була і є основою нашої творчості, і саме тому, на мою думку, під час війни деякі наші пісні відгукуються людям ще більше. Війна зробила нас вразливішими до всього.

— В одному з інтерв’ю Владислав зізнався, що хотів би, щоби такої пісні, як Ненародженим, ніколи не було, бо в ній багато болю. Наразі, коли українці вимушено звикли до нових реалій життя, яку музику вам хочеться створювати? І чи знаходить музика, в якій немає згадки про війну, такий самий відгук у серцях українців?

Влад: Я б сказав навпаки: більшість музики про війну не знаходить відгук у серцях українців, тому що більшість такої музики написана натужно, суто заради комерції. А резонує у людей, очевидно, щира музика. Саме таку ми й хочемо писати.

— Як створити вірусний хіт? Чи розгадали ви секрет створення пісні, яка точно стане популярною?

Влад: Судячи з трьох найпопулярніших наших пісень — Вечорниці, про КиївДура, — основний секрет хіта звучить так: треба створити трек, який зрезонує у якомога більшої кількості людей.

— Як вдається зберігати позитив і писати пісні про кохання, незважаючи на все, що відбувається довкола? У чому знаходите натхнення?

Саша: Насправді у нас не так багато пісень про кохання, проте натхненням дійсно є наші почуття: до себе, до подій у світі, одне до одного і тд. Важко сказати, що ці почуття завжди є позитивними, радше навпаки — війна накладає свій слід на все, що ми відчуваємо. Тому навіть ті пісні, які на перший погляд звучать весело й оптимістично, ховають у собі ноти смутку.

— Нещодавно в Мережі розгорілася бурхлива дискусія після слів Христини Соловій про те, що українські артисти, які після 2014 року виконували пісні російською, просували в Україні «русскій мір». Чи згодні ви з цим? Як загалом, на вашу думку, змінилася сучасна українська музика після 24 лютого?

Саша: Так, ми погоджуємось, що артистів з російськомовним репертуаром важко вважати українськими і що вони були (а деякі є й досі) адептами «русского міра». Я не буду лукавити й скажу, що також була зросійщеною українкою, і мені свого роду пощастило, що у 18 років я зустріла Влада з повністю українськомовної родини та антиросійськими ідеями.

Якщо ж говорити про те, як змінилась українська музика від початку повномасштабної війни, то, звісно, її стало набагато більше. Зʼявилось різномаїття жанрів, зникла шоу-бізнесова недоторканність і потреба в дядях-продюсерах. Наша музична сцена омолодилася і створила стільки всього, що вже соромно казати, ніби «в українській музиці немає нічого толкового і тому я буду слухати русню».

— Останнім часом у соцмережах багато хейту з різних приводів. Чи вважаєте ви, що це пов’язано зі втомою від війни? Чи стикалися ви з жорстким хейтом?Саша: Наша музика надто комфортна для того, щоб її жорстко хейтити. А війна, безумовно, втомлює всіх без винятку, хоча ми можемо цього не помічати й думати, що вже «пристосовувались». Ми живемо в такий час, коли досвіди людей в межах однієї країни можуть сильно відрізнятися, і ми не можемо знати напевно, як війна торкнулася конкретної людини. В миті такої вразливості дуже легко несвідомо зробити комусь боляче.

— Деякі відомі українці відкрито говорять про те, що артистам потрібно дати «броню» від мобілізації, і що вони корисніші у так званому «культурному фронті». Чи згодні ви з цим?

Саша: Фронт у нас лише один, проте деякі люди дійсно можуть бути кориснішими в культурному чи, наприклад, економічному тилу. Щоправда, я не думаю, що варто говорити про бронювання для артистів, адже спочатку треба визначити чітку дефініцію слова «артист». Чи є артистом той, хто просто випускає пісні? Чи для того, щоб бути артистом, треба виступати на сцені і збирати гроші для ЗСУ? А, може, зробити вагомий внесок у культуру? Це дуже складне і контраверсійне питання.

— Владиславе, чи боїтеся ви мобілізації? Чи були думки захищати Україну зі зброєю в руках? Як на це реагує Олександра, чи готова відпустити коханого на фронт?

Влад: Самої мобілізації не боюсь, а боюсь радше кардинальної зміни у своєму житті (як, думаю, і всі). Добровільно служити не пішов, бо тупо страшно, але мені ось-ось виповниться 27, і якщо буде треба — я без вагань мобілізуюсь.

Саша, звісно, боїться мене відпускати, але розділяє мої ідеї і розуміє, що на війні немає «особливих».

— У березні у вас буде концерт у Києві. Поділіться найцікавішою чи найзворушливішою історією з одного з ваших концертів? Що здивувало найбільше?

Саша: За 3,5 роки ми виступили понад 100 разів, та, здається, ми настільки прості й відповідальні, що нічого сильно цікавого з нами так і не відбулося.

Проте є одна зворушлива історія. В жовтні 2022 ми поїхали у невеличкий тур Україною, і на концерт в Тернополі прийшли два наших палких прихильники, один з яких перед тим купив мою акустичну гітару. Під час пісні Вечорниці вони винесли її під сцену, а ще, під час моєї промови, вони зрозуміли, що не можуть бути просто друзями й почали зустрічатися того ж таки дня. Зараз вони разом і продовжують ходити на наші концерти.

— Що ви особисто винесли для себе після початку великої війни, і якою бачите Україну після омріяної перемоги?

Саша: Ми зрозуміли, що немає нічого важливішого за згуртованість і довіру одне до одного. Нині живемо за принципом «не відкладати нічого на „потім“, бо хто знає, чи це „потім“ взагалі буде».

Україну ж після перемоги бачу дещо спустошеною. Мені здається, що перш, ніж радіти, треба вкотре нагадати якою ціною досягається ця перемога. Треба вшанувати всіх, хто віддав життя за омріяну мить, а потім братися до відбудови: фізичної і моральної. І в жодному випадку не розслаблятися, а ще активніше створювати українськомовний продукт, готуватися до ймовірного повторення історії — всім, чоловікам і жінкам — і плекати своє.

Читайте також:

 Знайомимося ближче: Бліц-інтерв’ю із фіналістами Нацвідбору на Євробачення Tember Blanche

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *