Війська НАТО в Україні. Чи можливо це в найближчій перспективі

Ми вже чули заяву глави МЗС Польщі Радослава Сікорського про те, що війська НАТО в Україні — це не є така неможлива історія, висловлену на конференції, присвячену 25 річчю членства Польщі в НАТО. Але, звичайно, зараз є ще й обговорюють його слова Сікорського про те, що солдати країн НАТО вже є в Україні, і він хотів би їм подякувати в тому, що вони пішли на цей ризик. Але він не буде називати, які це країни вони, мовляв, і самі знають.

Ну, я можу назвати дві категорії не солдатів НАТО, як він сказав, а, скоріше, двох категорій людей. По-перше, є громадяни країн НАТО, які є добровольцями і в складі Збройних сил України. Тобто, воюють на нашому боці, як добровольці. Відомо про таких людей. Це не є секретом. Навіть є загиблі, на жаль. Світла їм пам’ять. Це і громадяни Сполучених Штатів, і деяких європейських країн, і не тільки країн НАТО. Ще з 2014 року на нашому боці воюють цілі підрозділи громадян Грузії.

Також, я думаю, з високою вірогідністю (тут я беру на себе сміливість припустити) пан Сікорський мав на увазі наявність в Україні радників і військових експертів. В тому числі, тих, хто допомагає освоювати західну техніку. Їх, думаю, небагато. Знов таки, вони, скоріше, присутні не як представники НАТО, а як представники конкретних країн, саме як військові радники і експерти. Не більше того. Безпосередньої участі військових діях вони, скоріше за все, вони не беруть. Але те, що пан Сікорський продовжує дискусію, яку розпочав президент Франції Макрон, оце правильно. Я думаю, що так чи інакше цю тему треба обговорювати. Те, про що сказав Сікорський, по-перше, це певна легалізація того, що, скоріше за все, є. Чого це приховувати? По-друге, це покрокове визнання того, що наші союзники можуть нам допомагати і в такій формі. Не воювати за нас, тим більше замість нас.

Вже багато червоних ліній подолано

Основний тягар війни на нас. І гинуть, в основному, українці на цій війні з нашого боку. Тому нам можуть допомагати, зокрема, в такій формі. Досвід різних війн має багато прикладів, коли так робилося. Нічого такого страшного в цьому немає. Єдина дискусія, яка, наприклад, зараз триває в Німеччині, — а що вважати участю війні? Наприклад, з точки зору Німеччини, дехто каже — якщо ми будемо постачати ракети Taurus, це участь війні. Ні, це не участь війні. Будь-яка зброя не є участю війні. Є маса прикладів, в тому числі і в нинішній війні. Вже багато червоних ліній подолано. Тому, будь-яка зброя не є проявом участі війні. Це право або продавати зброю, або надавати її країні, якщо в цьому є потреба і певний прояв національного інтересу. Навіть присутність радників і експертів на території воюючих країн не є участю війні. Це також може бути проявом двосторонніх стосунків.Ось мене запитують, а що має статися, щоб наші міжнародні партнери надіслали свої війська. Бо дискусія справді триває. І викликали її слова Макрона. Тож багато хто вже дивиться на це як на щось реальне. Власне, сам Сікорський, сказав, що можна знайти варіанти, щоб на законних підставах надіслати війська в Україну. Та я думаю, що в найближчій перспективі з високою вірогідністю це неможливо. Будемо реалістами. Щоб у нас не було зайвих ілюзій. Бо у нас є традиційно велика проблема. Вона психологічна, але часто густо проявляється саме в політиці — завищені очікування. Коли ми самі собі формуємо якісь ідеалістичні сценарії, потім швидко розчаровуємося і починаються гойдалки емоційні. Тож з високою вірогідністю в найближчій перспективі за нас, або разом з нами, воювати не будуть.З перших днів війни у Заходу, у наших міжнародних партнерів, є дві взаємопов’язані установки щодо війни між Росією і Україною. Перше, допомагати нам так, щоб ми не програли цю війну. Друга установка, уникати прямої участі військових діях, щоб не спровокувати прямий військовий конфлікт між НАТО і Росією. Це для того, щоб не виникла глобальної війни і особливо ядерної війни. Оце головна установка. Саме тому, коли Макрон запропонував свою ідею, це викликало таку різку реакцію навіть з боку Сполучених Штатів. Зверніть увагу, як сказав Байден у посланні до Конгресу, яке було 7 березня, з одного боку підтримав Україну, заявив, що треба зупинити Путіна, але одночасно сказав і підкреслив навіть тезу про те, що американські солдати не воюють в Україні і не будуть воювати, і що Україна не запрошує американських солдат. Це було спеціально сказано. Будемо реалістами: громадська думка в більшості країн НАТО не підтримує пряму участь у військових діях. Допомогу Україні — так підтримують, але не брати участь. Плюс ризик ядерної війни.

Проте, за яких умов таки можуть? Якщо, наприклад, Путін нападе на країни Балтії або на будь-яку іншу країну НАТО і буде конвенційна війна, тоді, в принципі, в протистоянні путінської агресії війська НАТО можуть воювати з росіянами не тільки в країнах Балтії, а, наприклад, і в Україні. Це моє особисте припущення.

Тож можуть бути місії (про це говорять частіше) поза участю в військових діях. Наприклад, місії щодо розмінування, щодо охорони конкретних об’єктів. Але без участі в військових діях.

Повну версію інтерв’ю з Володимиром Фесенком слухайте наRadio NV

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *