«Без меча нема Франції». У 1958-му до Парижа повернувся Де Голль — так Франція стала лідером Європи із власною ядерною зброєю

Коли Шарль де Голль після десятирічної перерви знову став за штурвал Франції, він отримав «королівські» повноваження — інакше країну з негараздів було годі витягнути. Зараз до принципів старого генерала вдався Еммануель Макрон.

«Минулого місяця Франція конвертувала $150 млн у золото, незабаром планує обміняти ще $150 млн., — писав американський тижневик Time у лютому 1965 року. — За цим прикладом Іспанія тихо обміняла $60 млн зі своїх резервів у доларах на золото США».

Для Вашингтона це був стусан нижче поясу. Там вже давно звикли до абсолютного домінування своєї валюти. Відтак американці інвестували навсібіч, не до кінця усвідомлюючи, що їхні вкладення — від купівлі пляшки французького вина до придбання акцій серйозного підприємства — мають вимір у золоті, яке їхня влада зобов’язана видати в обмін на свої зелені банкноти. Унцію (28,35 г) за кожні 35 баксів.

Так і сталося, коли у Франції після десятирічної перерви повернувся генерал Шарль де Голль — у грудні 1958 року Національні збори 329 голосами проти 234-х обрали його президентом. До того ж з правом шість місяців керувати країною ордонансами — прямими указами, обов’язковими до виконання без узгодження з парламентом. Бо країну не на жарт лихоманило: в Алжирі тривало криваве громадянське протистояння, яке от-от мало перекинутися у власне Францію, економіка тинялася у смертельній залежності від зовнішніх інвесторів.

Аби привести батьківщину до тями, де Голль мусив перезавантажити стосунки із союзниками.

Коли в Україну прибудуть французькі військові – Віталій Сич, Сергій Фурса наживо

Або втрьох, або ніяк

НАТО не відповідає реаліям. Так стисло можна було б переказати зміст таємного меморандуму Шарля де Голля, відправленого президентові США Дуайту Ейзенхауеру 17 вересня 1958 року. Продублював його і Гарольду Макміллану, прем’єр-міністру Великої Британії.

Генерала тоді вмовили очолити кризовий уряд, та мітив він вище. «Радіус дії кораблів і літаків, дальність дії техніки роблять таку вузьку систему військово застарілою», — йшлося далі в меморандумі.Така вузька система — це про НАТО, оскільки можлива війна на півночі Атлантики була та й залишалася засадничою метою альянсу. А що на той момент світ найбільше лихоманило на Далекому Сході, то виникало логічне запитання: що робить така потуга в Західній Європі та ще й у Франції? Саме в Парижі містилася штаб-квартира НАТО і в країні стояли тисячі американських вояків.

«Ми повинні мати союзників, і Франція, до того ж, подає приклад вірності своїм друзям, — заявить де Голль публічно згодом, щойно після випробування першої атомної бомби. — Але ми не повинні покладатися на захисників».

А в меморандумі до Ейзенхауера генерал закидає президентові ядерний привілей його країни: «Це правда, спочатку було визнано, що атомна зброя […] залишатиметься монополією Сполучених Штатів протягом тривалого часу, і, здавалося б, виправдовувало те, що у глобальні оборонні рішення делегувалися тільки Вашингтону. Та цей визнаний раніше факт більше не відповідає дійсності».

Де Голль вимагав поки що дипломатично: «Франції здається необхідним […] ухвалювати спільні рішення в політичних питаннях, що впливають на глобальну безпеку».

Спільні рішення — взагалі ключова фраза цього документу та й подальших переговорів. І цілив де Голль нею в головне — використання ядерної зброї.

«Якщо, на жаль, ядерні бомби будуть скинуті де-небудь у світі, це має бути зроблено тільки за згодою з Францією та за її співпраці», — процитує де Голля The New York Times за кілька років.

Такий собі «директорат» Вашингтон — Париж — Лондон має керувати в НАТО. Тільки такою бачив де Голль подальшу співпрацю з альянсом.

Ейзенхауер знав французького лідера з війни. І в мемуарах, ще за 10 років до меморандуму, він писав: «Особисто мені подобався генерал де Голль, оскільки я визнавав у ньому багато прекрасних рис. Та відчувалося, що ці риси були затьмарені надвисокою чутливістю та надзвичайною впертістю в справах, які здавалися геть несуттєвими».

Однак консультації Ейзенхауер розпочав одразу ж. А восени 1959-го, коли де Голль вже так само став президентом, двічі зустрівся з ним. Та здавалося, окрім фронтових спогадів на тих зустрічах вони більше нічим не обмінялися. Бо Франція у тому трикутнику своєї ядерної зброї не мала.

Температура — мільйон градусів

«Із сьогоднішнього ранку Франція стала сильнішою і більш гордою», — запевнив президент Де Голль телеграмою у Регган, далекий регіон в Сахарі 13 лютого 1960 року.

Там о 7:04 ранку вибухнула перша плутонієва бомба потужністю 70 кілотонн, що в три-чотири рази перевищує потужності руйнівної сили в Хіросімі. Піщана поверхня полігону вкрилася скляною скориною в радіусі 300 м, бо температура вибуху сягала понад 1 млн градусів.

До виготовлення власної ядерної зброї французький уряд почав готуватися без де Голля. Він 1949-го програв вибори, образився на свій народ і на десять років зачинився в родинному маєтку в Коломбе й писав мемуари. Хоча штовхнув ядерний проєкт ще 1945-го саме він.

Адже Франція була світовим лідером у ядерних дослідженнях ще до війни. Інститут радію на чолі з Марією Склодовською-Кюрі відкрився в Парижі ще 1913 року. Дарма, що після Першої світової він спрямувався на боротьбу з раком. Школа фізиків-ядерників залишалася нівроку.

Щойно після звільнення Франції від нацистів Інститут радію запрацював на всю потужність — династійну естафету на його чолі перейняла Ірен Кюрі, донька знаменитого ядерного подружжя, з чоловіком Фредеріком Жоліо. Він став верховним комісаром з питань атомної енергії.

Хоча одні з найпотужніжих наукових мізків Жоліо були вражені комуністичним вірусом. Він навіть оскандалився 1949 року, коли виступив свідком на процесі проти Віктора Кравченка, чия книга про сталінські злочини збурила тоді західний світ. Річ у тім, що Жоліо у 1936-му відвідав конференцію в Харкові та виніс з поїздки переконання про відсутність ознак репресій чи голодомору в СРСР.

А щодо французької ядерної зброї Жоліо заявив: «Якщо завтра вони попросять нас зробити військову роботу, зробити атомну бомбу, ми відповімо Ні!».

На щастя за відомством французьких ядерників пильнував завзятий молодий політик-голліст Фелікс Гайяр. У 1957-му він узагалі очолить уряд, ставши у свої 38 наймолодшим прем’єр-міністром в історії Франції.

Хоча батьком французької атомної бомби таки вважають Фредеріка Жоліо, насправді її створили Бертран Голдшмідт та Ів Рокар. Перший з учених брав участь в американському ядерному проєкті Мангеттен, другий був поруч із де Голлем у Лондоні під час Другої світової війни.

Це Голдшмідт з Рокаром створили перші реактори Zoe — 1948-го всього на 5 кВт, наступний за п’ять років у 150 кВт. Вони дали змогу отримувати власний плутоній, не віддаляючись далеко від Парижа.

З подачі Фелікса Гайяра в суворій секретності Голдшмідт з Рокаром почали чаклувати над бомбою у старій фортеці Шатійон під Парижем. Про це не знав ніхто навіть з військових. А Жоліо ставився до проєкту як до суто теоретичного.

Тим часом в алжирській частині Сахари, точніше в кам’янистій пустелі Танезруфт французи вгніздили підземне місто, де працювали до семи тисяч фахівців з технічним персоналом. За 40 км — експериментальний полігон Хамудійя.Дарма що в Алжирі вибухнула громадянська війна — робота в Танезруфті кипіла. З горя від передчасної втрати дружини 1958-го пішов з життя Фредерік Жоліо. Таким чином моральні перешкоди до створення атомної бомби зникли самі собою. А кабмін вже очолював де Голль, який от-от пересяде в Єлисейський палац. Разом з тим вийде й останній третій том його спогадів про війну і роздумів про свою країну.

Стан задовільний

«Це правда, що Франція втратила своє особливе покликання постійно перебувати в небезпеці», — писав генерал у мемуарах напередодні свого повернення в політику. І закидав своєму народу, що залишилися люди, які величчю переймаються менше за «цей відносний ступінь добробуту та безпеки, який ми погоджуємося назвати Щастям».

Grandeur — французькою «велич». Усього одне слово — і ціла політична програма та й національна ідея від президента де Голля. Він ніколи не оформляв її в конкретному тексті, як, наприклад, Мао у Червоній книжечці чи всілякі там ідейні кодекси в СРСР. Grandeur в очах старого генерала була метою і мала стати modus vivendi французів.

За останні 20 років де Голль мало змінився — відтоді, як 1938-го у книзі Франція та її військо зазначав, що його батьківщина створена ударами мечів, відтак: «Без меча нема Франції».

«Генерал де Голль був прооперований у п’ятницю вранці в лікарні Кочі. Це операція на простаті, — повідомляла газета Le Monde 18 квітня 1964 року. — Її провели професори медичного факультету Парижа П’єр Абулкер і Роже Кувелер, обидва спеціалісти з сечовивідних шляхів. Стан пацієнта дуже задовільним».

І далі не просто замітка, а цілий репортаж з лікарні. Немислимо! Бо кожен політик в усі часи приховував найменшу свою болячку.

Не таким був де Голль. Він навіть карикатури на себе схвалював і казав про це художникам. А коли заступав до керма Франції у січні 1959 року, нову конституцію з «королівськими» повноваженнями президента виніс на референдум. І отримав 82,6% «за». Відтоді главу держави французи обиратимуть прямим голосуванням.

Доленосні рішення де Голль намагатиметься приймати далі з народом. Окрім згаданого плебісциту за його правління буде ще три. Зокрема про виняткове право генерала розв’язати на його розсуд проблему бунтівного Алжиру.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *