Сунь Цзи по-американськи: Зовнішня політика США

Чому США не поспішають потужно підтримувати Україну у війні проти росії? Відповідь дуже проста.

Багато років США як у своїй зовнішній політиці, так і в масовій культурі декларували роль такого собі світового наглядача за порядком. Щойно десь поставала велика загроза західним цінностям, як Капітан Демократія поспішав нагадати: красиві тактичні хлопці в окулярах-авіаторах готові в слоу-мо спуститися на тросах з гелікоптера і навести лад. Тому сьогоднішня, м’яко кажучи, стримана позиція США щодо нападу росії на Україну викликає у багатьох низку питань. Сутність яких зводиться до одного. Чому Америка (вочевидь сильніша за «другу армію світу», яка два роки не може захопити СМТ в Донецькій області) не може зробити щось показове і потужне, щоб луснути поїхавшого диктатора по носу і вказати йому на його місце. А натомість демонструє помірність, нерішучість і політичний розбрат у питаннях допомоги Україні.

Відповідь на це питання насправді дуже проста. США не розглядає росію, як свого головного ворога. А отже, витрачати на нього значну частку ресурсів не збирається.

Національна оборонна стратегія США визначає головним і системним ворогом Китай. Росія для неї – «джерело загрози», але не більше того. Будь-яку війну у сьогоднішньому світі, будь-які свої кроки Штати розглядають виключно на тлі боротьби із Китаєм. Тож і будь-яка американська стратегія проти РФ стосується не перемоги над РФ. А того, як через дошкуляння росії послабити китайців або хоча б не допустити їхнього зміцнення. Наприклад, через санкції за співпрацю із РФ.

На жаль для нас, у вищих колах американської влади існує таке собі уявлення, що розвал РФ Штатам не вигідний. У Вашингтоні не дуже популярною є думка, що Китай вже і так має від РФ все, що потрібно, від ресурсів до логістики. І що розпад цього колоніального кадавра не принесе Китаю користі, принаймні найближчі пів століття. Хоча насправді Китай наразі перебуває в стані великої економічної кризи, і ввалити трильйони грошей в те, аби взяти у свою сферу впливу далекосхідні республіки в разі їхнього відколу від федерації для нього буде вкрай травматичним.Проте і для Штатів це буде неабияким викликом, до якого вони не готові. Не в останню чергу через власні внутрішні проблеми, які зараз відтягують на себе достатньо уваги. Коротше, зникнення РФ з політичної мапи світу не є для США пріоритетом. Куди більш пріоритетними є довгі санкції для Китаю за будь-які прояви дружби із росією, тож що довше ми будемо воювати, тим більше проблем зазнає китайська економіка. Наносити росії потужний і рішучий демонстративний удар Штати не збираються, бо в іншому випадку вже б це зробили.Щодо війни США із Китаєм, то вона давно відбувається на всіх можливих рівнях протистояння. За іронією, однією з основ американської оборонної стратегії є принципи, описані в «Мистецтві війни» китайця Сунь Цзи. Треба сказати, що книга ця в Америці має культовий статус і є настільною не тільки у військових очільників, але й у тренерів національної футбольної ліги та провідних бізнес-коучів. Власне, щодо військової стратегії йдеться про цитату “…вище мистецтво війни — зруйнувати задуми ворога; потім — зруйнувати його союзи; потім — розбити його армію; і на останнє — напасти на його фортеці”.

Американці буквально слідують цим завітам.

По-перше, вони руйнують задуми Китаю: обмежують та роблять вторинним його технологічний розвиток, усіляко перешкоджають його економічному розвиткові. Докладають зусиль, щоб Китай продовжував залежати від їхніх винаходів, інновацій, валюти. Китай, своєю чергою, роками ведеться на цю гру і намагається обігнати США, що від початку приречено на поразку: побити Штати на їхньому полі неможливо. Можна було б хіба що створити нову неочікувану економічну альтернативу. Але Китай занадто великий, корумпований і неповороткий для цього.

По-друге, американці розбивають китайські союзи. Виглядає, що Китай за останні п’ять років збагатився міцним зв’язком із РФ, КНДР, Іраном. Але це всього лише тимчасові вимушені домовленості із політичними паріями. Натомість подивіться, як за останні 50 років США посилило підтримку і співпрацю із усіма опонентами Китаю: в цьому списку Індія, В’єтнам, Філіппіни та багато інших. Справжніх великих союзників у Китаю немає, і він добре це знає. А ось вороже налаштованих сусідів чималенько, і не в останню чергу завдяки Штатам.Третій крок за Сунь Цзи — розбити війська. Звісно, вступати у відкрите військове протистояння з Китаєм США не поспішають. Але вони очевидно просто зараз конструюють навколо Тайваню конфлікт, який істотно вичерпає китайський військовий ресурс, якщо Китай поведеться на цю наживку. І поки виглядає так, що Китай потихеньку рухається в цьому напрямку.

Ну, а «штурмувати фортеці» США взагалі не збираються, що логічно — сам по собі Китай їм не потрібен. Потрібно тільки, щоб він не був для Штатів загрозою. СРСР ніхто не штурмував, просто створили необхідні передумови й почекали, доки воно само розвалиться.

Відповідно, і всі дії китайських «проксі» США розглядає тільки в якості протистояння із Китаєм. Ось чому коли Хамас підняв голову в Газі, в місцевій акваторії відразу з’явилися цілих два американські авіаносці. Це не сигнал Хамасу, це чіткий сигнал Китаю: тримайте своїх мавпочок на короткому ланцюжку і зважайте, що ми слідкуємо.

Отже, зважена політика і бажання якнайкраще підготуватися до війни із Китаєм, ігноруючи інші загрози, призвели до того, що політика Штатів має ось такий невиразний і незрозумілий вид (Китай насправді поводиться симетрично). На жаль, ця нерішучість і показове ігнорування сьогодні ставлять під загрозу всю систему безпеки в Європі. А пости п’яного Медвєдєва в твіттері про ядерний попіл хоч і смішні, але ведуть до чергового витку ядерних перегонів. Країни дивляться на те, що роблять з Україною, яка відмовилася від ядерки, і розуміють, що сьогодні тільки ядерка може стати хоч якоюсь запорукою безпеки від п’яного Медвєдєва. Тому відтягуючи та не пріоритезуючи вирішення питання з росією, США насправді погіршують загальносвітову ситуацію, зокрема, стосовно зростання кількості ядерного озброєння.Треба розуміти, що і Китай теж не сидить на місці. Він усвідомлює власну залежність від ринків США, Європи, Японії та інших країн. Він усвідомлює, що не має шансів обійти економічно та в плані військового потенціалу колективний Захід. Тому він обирає найкращу для себе тактику: максимально утримуватися від прямих конфліктів та санкцій. І одночасно скрізь, де тільки можливо у світі, підливати паливо у вогонь всіх можливих конфліктів, від Африки до Латинської Америки й Далекого Сходу. Це смикає Штати, які все ще хоч якось намагаються заткнути своєю присутністю всі кризові місця на планеті, але вже не мають для цього ані достатньо потужного ресурсу, ані волі американських виборців.

Повертаючись до питання на початку, чому адміністрація США аж занадто пасивна щодо війни в Україні. Очевидно, що в процесі підготовки до двобою із темним володарем головний герой занадто зайнятий власною екіпіровкою і вибором тканини для супергеройського плаща, а тому не має часу займатися ситуацією в Херсонській області. Тож не чекайте від нього більшої рішучості, навіть якщо майбутні вибори виграє найкращий з демократів.

Звісно, вибори все ще може виграти Трамп, але на цей випадок прогнозів я не маю — хаос не підлягає прогнозуванню.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *