«А де Радченко?» Колишній футболіст Металіста — про зникнення клубу, скандальне відео з Маркевичем і допомогу від Мілевського

Артема Радченка колись вважали одним із найталановитіших вихованців харківського Металіста, йому прогнозували велике майбутнє у футболі. У розмові з кореспондентом NV Артем зізнався, чому не заграв на високому рівні.

14 квітня 2012 року Артем Радченко вперше зіграв за Металіст в УПЛ. У сезоні 2011/12 він став наймолодшим дебютантом. На той день талановитий 17-річний футболіст уже мав досвід гри в Лізі Європи у складі харків’ян. Однак із часом Металіст зник із футбольної карти України, а разом із ним кудись подівся перспективний нападник.

Водночас для багатьох українців Артем став відомим після того, як у мережі завірусилося вже легендарне відео, на якому Мирон Богданович Маркевич епічно прокоментував відсутність у складі дубля Металіста Артема Радченка. До речі, тоді харків’яни здобули вольову перемогу над другим складом луцької Волині з рахунком — 5:3.

Журналіст NV Олександр Волочан ексклюзивно поспілкувався з Артемом Радченком про реакцію команди на курйозне відео з Маркевичем. А також про досвід гри в Лізі Європи та чемпіонаті Харківської області, повномасштабну війну, друзів у Росії та як він опинився на Мальті.

— Як не дивно, почати хотілося з того самого відео з Мироном Маркевичем. Чи рахували ви скільки разів журналісти або вболівальники розпитували вас про цей епізод?

— Я не рахував, бо це було б марно. Дуже багато людей запитувало про те відео. Тоді багато хто сміявся над цією ситуацією, але вже набридли ці запитання. Хоча я досі не розумію, чому Мирон Богданович так жорстко тоді сказав, бо там насправді грали дуже хороші футболісти. Пізніше обговорювали це відео, проте ніхто не вибачався перед гравцями, адже коли відео з’явилося в Мережі, Маркевич покинув Металіст.

— Пам’ятаєте, коли востаннє спілкувалися з Мироном Богдановичем? У 2023 році він гучно повернувся в український футбол, очоливши рідні Карпати. Стежите зараз за львівським клубом?

— Так, стежу. Не тільки за Карпатами, а за всім українським футболом. Зв’язок не підтримую, не спілкувалися з ним давно, але дуже б хотілося. Думаю, якщо Мирон Богданович пішов у Карпати, то це не просто так. Напевно, є амбіції і плани на майбутнє. Вважаю, що вони обов’язково вийдуть у Прем’єр-лігу цього сезону і зможуть із легкістю адаптуватися в УПЛ, виступивши на пристойному рівні.

— В одному з інтерв’ю розповідали, що Мирон Богданович бачив ваш потенціал і хотів, щоб вигравали конкуренцію в талановитих легіонерів того зіркового Металіста. У 2014 році Маркевич залишив команду, а за рік уже й ви пішли з харківського клубу, який, врешті-решт, на кілька років зник із футбольної карти України. Маркевич не запрошував вас у його тодішній новий клуб — Дніпро? Чому він втратив віру у вас, адже покладав великі надії?

— Ні, жодних конфліктів не було. Мене ніхто в Дніпро не кликав. Я не знаю, чи втратив довіру на той момент, чи ні. Вважаю, що там у Дніпрі було багато хороших гравців. Можливо, він розумів, що я в цю команду точно не пішов би через потужну конкуренцію. Взагалі, знаєте, якби свого часу не прийшли «добрі люди» в Металіст — я б ніколи не залишав клуб. Металіст — команда моєї душі.

— У який момент зрозуміли, що в Металіста немає майбутнього? Клуб виконав усі домовленості за контрактом?

— Стало зрозуміло, коли Мирон Богданович залишив Металіст. Коли почали продавати лідерів команди, а на керівні посади приходили не зрозумілі люди, які думали тільки про себе, а не про клуб. Тоді, напевно, було вже все зрозуміло. Хоча була надія, що команда існуватиме. Щодо мене клуб виконав усі домовленості, оскільки мав контракт із дублем Металіста, це були не великі кошти.

— Після Металіста були в Говерлі, але не зіграли жодного матчу. Потім перейшли в Хайдук, але сумарно провели лише шість ігор. На цьому етапі кар’єри, що завадило проявити себе?

— За Говерлу там годі й говорити. Я туди пішов спеціально, щоб через три чи два місяці переходити в Хайдук, як вільний агент, щоб не треба було платити гроші, як пояснював тодішній мій агент. У Хайдуку вважаю, що завадила, напевно, моя гордість, молодий вік. Хотів прийти й одразу грати, але тренер робив ставку не на мене. Думаю, якби тоді був розум такий як зараз, то все було б по-іншому. Однак, це вже досвід. Були великі амбіції раніше. Я вже кілька ігор зіграв у Лізі Європи, у Металісті тренувався з гравцями дуже високого рівня, яких у Хайдуку тоді не було й близько. Здавалося, що зараз одразу почну грати, але коли ти переходиш у будь-яку команду в Європі, там до легіонерів ставляться зовсім не так, як в Україні. Наприклад, у Хорватії спочатку є свої вихованці, а потім уже іноземні футболісти. Тому в якийсь час від цього «поїхала голова», так скажемо.

— Після чемпіонату Хорватії, виступів за молодіжні збірні України, а також ігор у Лізі Європи та в УПЛ за Металіст, 2017 року грали за АФК Безруки в чемпіонаті Харківської області. Звучить як сценарій до якоїсь спортивної драми: вчора граєш у Лізі Європи, а сьогодні чемпіонат Харківської області. Що відчували в той момент?

 — Я там грав через те, що після Хайдука не міг отримати деякі документи, вони хотіли отримати великі гроші за мене. Тому поки тривав цей непростий період, по неділях грав за команду мого знайомого. Партнери розпитували, але, особливо, нічого нового вони не дізнавалися, адже всі й так читали новини, практично все знали. Так, це був найважчий момент у моєму житті, оскільки не знав, коли це все зміниться на краще. Хотів повернутися в професійний футбол. На жаль, потім так і не заграв на високому рівні, але вже є, як є.

— У Білорусі провели приблизно три місяці, зігравши 7 ігор за Дніпро Могильов. Що там сталося?

— Там була важка ситуація в команді – жили в жахливих умовах. База команди нагадувала дитячий табір у радянські часи, тому вирішив залишити клуб.

— У 2018 році почали забивати голи на професійному рівні, тоді грали за МФК Миколаїв. Випадково не рахували, скільки часу минуло від останнього забитого м’яча за харківський Металіст і до дебютного голу за миколаївську команду в Першій лізі України? Я так нарахував, що безгольова серія тривала десь три сезони.

— Важко згадати, знаю, що довго не міг забити. Непогано грав під керівництвом Сергія Шищенка в Миколаєві. Не можу згадати, що відчув після забитого гола. Начебто нічого особливого. Було просто приємно, що нарешті забив.

— 2021 року Олександр Ярославський повернувся на арену українського футболу, а разом із ним у звичних кольорах і харківський Металіст, але не надовго. Проте, коли клуб ще називався Метал, граючи у Другій лізі, там ви виступали за ФК Перемога. У 14 турі, у Дніпрі зіграли майже проти своєї колишньої команди, грубо кажучи. Скажімо так, проти екснапарника — Папи Гуйє, точно. Чи обговорювали з ним це?

— Ні, з Папою Гуйє ми не спілкувалися. Тоді говорив із Євгеном Олексійовичем Красніковим. Були розмови, щоб я перейшов у Металіст. Тоді хотів повернутися, але до якоїсь конкретики ми не дійшли. На жаль, ця команда знову перебуває у важкій ситуації. Дуже сподіваюся, що Металіст буде існувати.

— У 2022 році керівництво дніпровської Перемоги повідомило, що через повномасштабне вторгнення команда буде розформована. Як і коли дізналися, що клуб більше не існуватиме? Чимось нагадало те, як «помирав» Металіст чи не варто порівнювати?

— 100% порівнювати не варто, оскільки це зовсім інші світи. Дізналися про це в Туреччині. Казали, що команда існуватиме, будуть нас підтримувати, але… Усі роз’їхалися, без жодного плану на майбутнє. Ніхто не знав, що робити, куди їхати, оскільки сезон уже стартував, було важко знайти якусь непогану команду. Залишилися борги, але вже про них забув, не думаю про це.

— Як відреагували на повномасштабне вторгнення Росії? Зараз Харків потерпає від постійних обстрілів. Як переживаєте ці моменти?

— Для мене це було абсолютно несподівано. Я не вірив, що таке взагалі можливо. Не міг усвідомити, що це відбувається в нашій державі, що таке може відбуватися у двадцять першому столітті. Це просто якийсь жах. У Харкові живе мій батько, багато знайомих там — дуже важко. Хочеться, якнайшвидше перемогти ворогів, щоб це все закінчилося. Українці живуть у важких умовах. Хочу подякувати всім воїнам, які захищають Україну. Багато людей з ультрас Металіста захищають нашу державу. Спілкуюся з одним хлопцем, він уже довгий час на фронті. Допомагаю зборами, репостами, коли є така можливість. Зараз постараюся робити ще більше.

— У вас є або були знайомі в РФ? Намагалися донести їм правду?

— Є друзі, кілька знайомих, і навіть родичі в Росії. Розповідав їм, що українські міста обстрілюють, показував підтвердження цього. Не знаю, чи дослухалися вони до цього… У мене був дуже гарний друг, але я з ним уже майже два роки не спілкуюся через війну. Цей хлопець живе там, це його справа, нехай там і залишається.

Читайте також:

 «Ці свині намагалися до*батися»: ексгравець Шахтаря розповів, як перетинав «кордон» з окупованим Донбасом

— Чому покинули Литву? Ви там грали за ФК Йонава і Дайнава, за останню команду навіть забили 4 голи і віддали 3 ассити за 37 ігор.

— Мені здається, що в Дайнаві був один із найкращих періодів у моїй футбольній кар’єрі, незважаючи на підсумкове місце команди в турнірній таблиці чемпіонату Литви минулого сезону [8 місце серед 10 команд — ред.]. Там був чудовий тренер — Сергій Кузнєцов, який віддається своїй справі. Просто отримав пропозицію з Мальти і дуже хотів сюди переїхати. Вдячний колишньому клубу, що відпустили мене без зайвих проблем.

— Нещодавно стали гравцем мальтійського клубу Хіберніанс цікаво дізнатися, як там опинилися?

— Мій агент запропонував цей варіант, відразу зацікавило. Усе вийшло досить швидко. Вони надіслали мені контракт. Після спілкування з керівництвом і тренером, я його підписав в електронному вигляді, а вже на другий день полетів на Мальту. Були ще пропозиції, але мені вони не підходили. На Мальті я ще нічого не встиг подивитися. Зараз усе подобається: чудовий клімат, чудові умови для життя і роботи.

— У вашій новій команді всі напарники заробляють на життя суто футбольною справою? Чи ще десь працюють?

— Їх небагато, але так, дійсно, є такі хлопці. Не питав, що це за професії. Однак у цьому клубі можна заробляти дуже непогані гроші тільки футболом.

— Як зустрів новий колектив? У команді запитують про війну? Збірна України не так давно грала проти мальтійців. Не обговорювали цей матч із ними?

— Прийняли дуже добре, одразу мені почали допомагати в побуті, на тренуваннях. Хороші хлопці, вдячний їм за турботу. Деякі напарники запитували щодо війни в Україні. Цікавилися, чи триває в такий важкий час чемпіонат із футболу в нашій країні, пояснив, що грають не у всіх містах і без уболівальників. Вони були в захваті, що навіть під час війни проводяться такі турніри, що люди продовжують грати у футбол. На Мальті цікавляться цією ситуацією. Обговорювали матч Мальти проти України. Говорили, що тоді Судаков дуже добре себе проявив — вони були в захваті від його гри.

— На вашій сторінці в Instagram знайшов кілька спільних фотографій з Артемом Мілевським, колись грали за Хайдук. Зараз підтримуєте зв’язок з Артемом?

— Нам, на жаль, не вдалося пограти разом. Коли прийшов, він через два місяці знайшов нову команду, а до цього ще був травмований. Ми провели, здається, кілька тижнів разом, тренувалися і все. Дуже хотілося тоді зіграти з ним — він чудовий футболіст, із розумною головою. Крім того, сподобався мені як людина, попри те, що про нього говорять. Це легенда українського футболу. У 20 років я приїхав до Хорватії, але він зовсім не дивився на мене зверху, спілкувався на рівні, сподобалося його ставлення. У перші дні, коли приїхав, Мілевський допомагав у побуті, вдячний за це. На жаль, зараз не спілкуємося. Востаннє говорили, коли я був у Білорусі, а Мілевський тоді грав за Динамо Брест. Відтоді не контактували з ним. Після останнього непростого періоду в його житті я радий, що Артему допомагають, бажаю здоров’я та успіхів.

Читайте також:

 «Це була істота»: легенда Динамо розповів про зустріч із Мілевським перед його госпіталізацією

— Під кінець пропоную бліц-питання: короткі запитання — не обов’язково короткі відповіді.

— Проти якого футболіста на полі було найважче грати, і в чому це проявлялося?

— Назву двох футболістів. Крістіан Вільягра — він був досить швидкий, не поступливий. Марко Торсільєрі – дуже жорсткий, міцний, габаритний футболіст. Проти цих колишніх захисників Металіста було важко грати.

— Найпам’ятніший гол?

— Не можу згадати найбільш пам’ятний гол. Напевно, у моїй кар’єрі його не було. Перемога — це 100%, коли Металіст обіграв Олімпіакос у Греції. Була дуже непроста гра. Це було щось неможливе, неймовірні емоції.

Нагадаємо, що 2012 року харківський Металіст у Греції здобув вольову перемогу (2:1) і за сумою двох ігор вийшов до чвертьфіналу Ліги Європи. Найкращий результат у єврокубках за всю історію команди.

— Назвіть тренера під керівництвом якого знову хотіли попрацювати і з ким точно не хочеться більше.

 — Скажу тільки про тих, з ким би я хотів ще попрацювати. Про тих з ким не хочу, краще залишу при собі (посміхається). Можливо, нам ще доведеться попрацювати разом із моїм екснаставником у ФК Дайнава — Сергієм Кузнєцовим. Вважаю, його хорошим фахівцем. А ще хотілося грати під керівництвом Сергія Щищенка. Мені підходить стиль гри, який він пропонує.

— Найталановитіший український футболіст Металіста і легіонер за час вашого перебування в клубі?

 — З молодих українців — Юрій Ткачук та Олександр Андрієвський. З легіонерів — Тайсон, він одразу якось усіх зачарував своєю швидкістю, технікою.

— Назвіть трьох найкращих футболістів, з якими ви грали у складі збірної України U-21?

— У U-21 провів не так багато часу. Виділю хлопців, з якими грав у збірній з 15 років і до U-21. Це 100% Едуард Соболь — завжди показував високий рівень і був одним із лідерів команди. А ще Артем Габелок — дуже розумний футболіст, чудова ліва нога. Дмитро Білоног — теж був одним із лідерів команди. А також Богдан Сарнавський — голкіпер, який неодноразово рятував нас хорошими сейвами.

— Про що зараз мрієте? Виклик до збірної України, заграти за відомий клуб? Що це?

 — Я не знаю. Мрія — це щось велике для мене. На виклик до збірної (посміхається), вважаю, що вже немає сенсу про це думати, тільки вболіваю за неї кожну гру. Якщо з України буде якась цікава пропозиція — готовий розглянути. Проте з таких чемпіонатів, як Литва чи Мальта, не думаю, що надходитимуть пропозиції від клубів, які ставлять собі за мету не вилетіти з УПЛ.

Раніше ми писали, що український футболіст пояснив, чому Туркменістан — це лайтова версія Північної Кореї.

One thought on “«А де Радченко?» Колишній футболіст Металіста — про зникнення клубу, скандальне відео з Маркевичем і допомогу від Мілевського

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *