«Підбадьорення вже не потрібне». Новий голова комітету ВР зі свободи слова — про єдиний телемарафон, підконтрольні ОП ТГ-канали та Ткаченка

Скільки держава витрачає на власну інформполітику і марафон новин, чому ці витрати неефективні та що робити далі — про це NV розповів Ярослав Юрчишин, новий керівник парламентського комітету ВР за свободи слова.

Місяць тому Верховна Рада нарешті відмовилася від спадщини Віктора Медведчука: депутати прибрали Нестора Шуфрича, представника ОПЗЖ, з посади голови парламентського комітету зі свободи слова.

Новим керівником цього невеликого за складом, але важливого для існування демократичної держави комітету став Ярослав Юрчишин із Голосу. Тепер саме він опікуватиметься купою медійних питань — від функціонування єдиного телемарафону новин до якості інформації від анонімних телеграм-каналів.

NV поговорив із Юрчишиним про інформаційну політику держави, діяльність ексміністра культури Олександра Ткаченка та вплив «хороших росіян» на кшталт Марка Фейгіна.

Ви стали головою чи не найменшого комітету в парламенті. При цьому повноправного міністра культури та інформполітики в країні досі немає, є тільки виконувач обов’язків. Чи відображає це ставлення загалом держави до інформаційної політики під час війни?

Я б сказав, що чітко вказує, що інформаційна політика, зокрема, захист інформаційної безпеки, не тільки питання свободи слова, а й ефективна протидія російській дезінформації, в нас не в тому пріоритеті, як мало б бути.

І це поганий знак, що профільного міністра досі немає. Також недостатньо опрацьовано законодавство щодо протидії дезінформації, хоча Центр протидії дезінформації при РНБО, і секретар РНБО про це говорять періодично.

На жаль, багато питань з інформаційної політики у нас ідуть за залишковим принципом. А це недозволена розкіш під час війни, коли наш ворог є одним із лідерів у світі з використання пропаганди.

Як ви загалом оцінюєте діяльність попереднього міністра культури та інформполітики Олександра Ткаченка? Він був звільнений через скандали з виробництвами серіалів, хоча навіть після його звільнення серіали сумнівного змісту продовжували вироблятися.

Олександр Ткаченко прийшов у суттєво збільшене міністерство. Поєднання культури та інформаційної політики, з одного боку, це цілком логічно, бо гуманітарна сфера в державі має бути націлена на формування певного культурного продукту. Але для цього треба розуміти, які навички громадян ми намагаємося розвивати. І піднімати те саме питання медіаграмотності. Бо проблема не в тому, що існують анонімні джерела інформації, а в тому, що люди не перевіряють інформацію, яку вони з таких джерел отримують. Це має бути один із пріоритетів інформаційної політики. За Ткаченка так не було.

Як виконавець Олександр Ткаченко щось зробив, щось не встиг. Найімовірніше, у нього був карт бланш робити тільки речі, які заздалегідь узгоджені. Як, наприклад, із серіалами. З одного боку, ми ухвалили дуже прогресивний закон про медіа, який синхронізує вимоги ЄС. Але чи впроваджує цей закон міністерство? Зараз виглядає, що не дуже. Було за Ткаченка багато хайпових конфліктів, непорозумінь і це і вплинуло на те, що міністерство залишилося без міністра.

А чи відомо вам, чи буде призначений новий міністр? Чи так і керуватиме в.о. міністра Ростислав Карандєєв?

Схоже, що поки що немає узгодженої кандидатури. Не тільки в більшості, а й в Офісу президента, який традиційно пропонує кандидатури для більшості. Переговори велися з Юлею Федів [ексдиректоркою Українського культурного фонду], вони на якомусь етапі зависли. Відповіді вона не отримала, і це означає, що шукається якась інша кандидатура.

Серед культурних митців я й не чув якихось інших пропозицій. І, мені здається, що такого рівня гравця, як свого часу був Володимир Бородянський [колишній міністр культури], який і формував бачення міністерства, у влади немає. Пан Карандєєв поки що задовольняє і більшість, і Офіс.

Карандєєв нещодавно заявив, що формат телемарафону, який зазнає багато критики, потрібно змінювати. Чи відомо вам, про які зміни йдеться?

Зміни ще напрацьовуються між редакторами тих шести каналів, які входять до Єдиного марафону. З того, що вже відомо: більшою має бути присутність Армія ТБ, тобто має бути більше інформації з перших вуст про фронт, і про ситуацію на лінії зіткнення. Комунікаційна команда міністерства оборони на чолі з Іларіоном Павлюком у цьому напрямку активно працюють. Точно відомо, що цього року буде більше інформації про військові дії, зрештою, на це є серйозний запит суспільства. Будуть інші нововведення, шукають нові формати, бо навіть самі керівники редакцій розуміють, що те, що людям було необхідне у 2022 році — підбадьорення, оперативне висвітлення подій, — уже не потрібне зараз. Зараз потрібна більш глибока інформація. Ми бачимо, що є падіння у всіх медіа, і воно йде від розчарування, яке пов’язане з результатами контрнаступу, і переходом ініціативи до росіян. Марафон не повинен відштовхувати людей до анонімних джерел інформації.

Я на базі комітету зустрічаюся з редакціями всіх каналів, які входять до марафону, напрацьовуємо пропозиції, і говоримо з Детектор медіа, Інститутом масової інформації, спілкою журналістів про те, як можна вдосконалити подачу інформації в марафоні.

У нас завдання — не допустити того, що було у 2014−21 роках, коли на популярних каналах можна було почути завуальовану російську пропаганду, і треба, щоб люди отримували достатньо інформації. Росія, за даними центру протидії дезінформації при РНБО, розв’язала величезну кампанію проти мобілізації в Україні. Завдання зірвати її, тим самим, ускладнити ЗСУ забезпечення ротацій, виконання завдань. Єдиний марафон мав би розвінчувати ці міфи. Але якщо до нього довіра невелика, то він не може виконувати всі ці функції.

Якщо канали будуть далі бачити падіння рейтингів, то величезне питання, чи будуть вони погоджуватися на наявні формати. Тоді в держави залишається набагато менше важелів впливу на редакторську політику. 34 стаття[Конституції] дозволяє владі під час воєнного стану обмежувати свободу слова, але не хотілося б іти за таким сценарієм.

Аудиторія марафону скоротилася до 10%, як каже голова наглядової ради Суспільного мовника Світлана Остапа. Але раніше ви говорили, що не ви марафон відкривали, не вам його закривати. Тож, варіант закриття не розглядається?

Єдиний марафон — це збірна солянка, де є гарно приготовані продукти, і де є продукти, які викликають питання і суспільний резонанс, як, наприклад, новорічна вечірка, за яку каналам довелося вибачатися.

І тут треба або позиція м’якої сили, щоб підвищити стандарти, — і ми тоді не нагадуємо Росію. Або ми впроваджуємо більш жорсткі правила, де Нацрада з питань радіо і телебачення, міністерство культури та інформполітики, РНБО чи спецслужби, отримують механізми, якими змушують канали працювати по-іншому.

Але нам важливо показати більш партнерські відносини між медіа та державою, тому що ми інтегруємося в ЄС, де питання про свободу слова на високому рівні. Зараз у ЄС готуються до правок Media freedom act, який є рамкою для європейських країн. Там будуть удосконалення, які стосуватимуться підвищення медійної грамотності. Це може бути для нас певним орієнтиром.

Важливо розуміти і специфіку покриття Єдиного марафону. Він досі залишається лідером у категорії людей 65+. Це категорія, яка чи не найлегше піддається маніпуляціям, особливо на півдні та сході країни, бо тривалий час жили під впливом радянських наративів. А з іншого боку, проникнення інших джерел інформації в цю категорію населення є досить неглибоким. Молоді покоління можуть обирати соціальні мережі, Youtube. Тому треба розуміти, як удосконалювати цей механізм.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *