«Уже попили каву в Ялті». Чи програємо ми війну і чому тил неодмінно має рухати сідницями, як в 2022-му — інтерв’ю NV з Диким 

Ветеран російсько-української війни, екскомандир роти батальйону Айдар Євген Дикий в ефірі Radio NV — про завищені очікування тилу, необхідність ротацій і думку Героя України, командира підрозділу К2 Кирила Вереса, що ми програємо в цій війні.

Я абсолютно з ним [Кирилом Вересом] не згоден. Мені дуже важко коментувати це, бо тут є складний етичний момент. Я наразі сиджу в тилу, хто я такий, щоби критикувати Героя України? При тому, який прямо зараз десь там.

Якщо людина навіть герой і на фронті, це не означає, що кожна її думка безпомилкова. Більше того, в однієї і тієї ж людини думка може змінюватися. Можна зловити людину в момент якоїсь депресії, якогось занепаду моральних сил, викликаного складною обстановкою, можливо, якимись ще обставинами. Можна побачити людину в такому стані, почути від неї щось подібне, а далі це вже питання відповідальності журналіста.

Читайте також:

 «Настільки значне просування РФ». Рішення про відхід з Авдіївки нам доведеться ухвалювати до нового року — Дикий

Я думаю, журналісти стикаються із різними людьми і чують дуже багато різної інформації. А далі ж, мабуть, самі вирішують, що варто транслювати або не зараз, або принаймні з якимись обмовками, збалансувавши якимись іншими думками, іншою інформацією. Це вже питання відповідальності як медійника.

На мою думку, просто взяти людину, яка з якихось причин в цей момент відчуває, що все пропало… Давайте скажемо чесно: я думаю, в житті кожного з нас були моменти, коли ми відчували, що все пропало. А потім та ж людина візьме себе в руки, стряхнеться, піде далі робити свою бойову роботу, перегляне, як вона бачить картину, якщо вона дійсно зміниться. А думка вже трансльована суспільству.

Причому на тилове суспільство, де багато хто настільки далекий від війни, що просто сам факт, що бойовий комбат щось каже, — це вже автоматично говорить, що це істина в останній інстанції. «А, цілий бойовий комбат, Герой України сказав, значить так і є. От він відчуває, що війна програна, значить війна програна». З цим потім дуже важко боротись.

Я читав його інтерв’ю. Насправді, при всій щирій повазі до нього як до людини, те, що він наговорив… Навіть якщо ти дійсно так вважаєш, то треба 10 разів подумати, чи варто це озвучувати.

Я розумію цей етичний момент, що він на місці [на фронті]. Але я згадую, коли я був на місці, ти бачиш фактично в межах того, де конкретно ти воюєш. Я не хочу, щоби сприйняли у протилежну крайність, що диванним експертам, які ніколи не нюхали фронту, набагато краще видніше, ніж тим, хто на нулі. Це теж не так. Але коли я, наприклад, порівнюю, скільки в мене було інформації, коли я воював, і скільки в мене інформації зараз, коли я не прив’язаний до однієї ділянки фронту, а спілкуюся з різними частинами, з різними людьми… Це дуже велика різниця.

Одна справа, якби його меседж звучав «ми зараз програємо війну, і щоби перестати її програвати, нам треба перше, друге, третє, четверте зробити…». Я би сам цей меседж радісно транслював і повторював усюди, посилаючись на авторитет Героя України, який це сказав. Проблема в тому, що він це не сказав. Він просто сказав «ми програємо війну, я вже бачу, що ми її не виграємо». Тобто незалежно від того, що ми далі робитимемо, ми вже не виграємо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *