«Я була ніби у фільмі жахів». NV поговорив з українкою, яка пережила розстріл музичного фестивалю на кордоні із Сектором Гази

NV поспілкувався з українкою Софією Заяць, яка чотири роки живе в Ізраїлі і була серед гостей музичного фестивалю Supernova Sukkot Gathering, відвідувачів якого бойовики ХАМАС розстріляли 7 жовтня. Дівчина дивом вижила, чимало її знайомих загинули чи зникли безвісти.

Софія Заяць — українка зі Львова, яка після навчання в Польщі переїхала в Ізраїль, де живе вже чотири роки. Мешкаючи в місті Рішон-ле-Ціон біля Тель-Авіва, дівчина регулярно відвідувала музичні заходи в пустелі Негев. 6 жовтня вона вирушила на фестиваль Supernova Sukkot Gathering, вирішивши поєднати відвідування заходу зі святкуванням свого дня нарождення, який відзначала 2 жовтня.

Наступного ранку, 7 жовтня, назву цього фестивалю дізнався увесь світ. Бойовики терористичного рух ХАМАС увірвалися із Сектора Гази і почали хаотичні вбивства в прикордонних населених пунктах. Вони атакували і тисячі учасників фестивалю Supernova Sukkot Gathering.

Софія каже, що так чи інакше знала 80% учасників та організаторів фестивалю, чимало з яких були вбиті або взяті в полон. Українка дивом залишилася живою і в спілкуванні з журналістом NV Сергієм Окунєвим розповіла про те, як відбувався кривавий напад ХАМАС 7 жовтня.

NV публікує її історію у форматі монологу.

***

«Це не наркотики та алкоголь. Це про любов». Про фестиваль та його локацію біля Гази

Я дуже довго чекала того фестивалю. Це мало поєднатися зі святкуванням мого дня народження, який був 2 жовтня. Ми приїхали [6 жовтня] о 12-й ночі, танцювали, все було як зазвичай.

Мій друг, із яким я приїхала, там працював. Люди думають, що той фестиваль — це наркотики, алкоголь і все в тому роді. Але це не так. Ми туди приходимо розділити любов. Я знаю дуже багато людей, які не вживають нічого, навіть алкоголю, які прийшли в той вечір так само за любов’ю та спілкуванням. Організатори [фестивалю] іноді приходять у будинки людей з інвалідністю, допомагають їм, роблять різні збори для людей, які мають потреби. Це як певний рух, розумієте? Це дуже хороші люди. Їхньою ціллю була любов і мир.

Це не перший раз коли вечірка відбувається в тій локації. Багато хто мені казав: «Що ти робила біля Гази?! Як ти могла туди поїхати?! То Газа!». Але ми знаходимося в Ізраїлі, ми знаходимося на своїй території. Ніхто не міг подумати, що нас приїдуть вбивати за те, що ми танцюємо. Деякі люди живуть все життя біля Гази. Міста Ашкелон, Сдерот, Ашдот. Війна тут в Ізраїлі триває все життя, все життя вони воюють. Але такого ніхто не очікував.

«Спочатку ми навіть жартували про феєрверки». Про ранок 7 жовтня та атаку ХАМАС

О 6-й ранку [7 жовтня] я вирішила записати відео на пам’ять. Це було перше відео за ніч, раніше я не знімала, просто відпочивала. Це було о 6:04. Буквально за 15−20 хвилин, як вийшло сонце, я повернула голову і побачила, як летять ракети. Більшість людей були спокійні щодо того, ми навіть жартували: «О, феєрверки!». Звісно, тоді ніхто нічого не знав. Тим паче це Газа.

Я не перший раз бачу, як із Гази летять ракети. У нас є Залізний купол, який працює дуже добре. Тому тут це як норма, я була спокійна і до кінця впевнена, що нічого поганого не може статися.

Читайте також:

 Небо у вогні. Як саме працює легендарний ізраїльський Залізний купол і які вразливості системи використав ХАМАС

Потім за 5 хвилин виключається музика. Я бачу, як зі сцени говорить наш друг, один з організаторів: «Падайте усі на землю, ідуть обстріли. Уламки можуть падати на нас». Ми повністю на відкритій території. Ще за кілька секунд до нас підбігла поліція, але її було дуже мало — це була охорона фестивалю на випадок, якщо хтось з учасників неправильно себе поводитиме. Це не та поліція, яка захищає від озброєних бойовиків. І кількість [охоронців фестивалю] була дуже малою. Вони підняли нас з землі та кричали, щоб ми бігли в бік наших наметів. Я була абсолютно спокійна і продовжувала сидіти, поки хтось став бігти. Біля мене сиділа і плакала дівчина. Я ще її заспокоювала, казала: «Камон, то Газа, таке буває, чого ти плачеш? Все буде добре, ми майже в безпеці!».

Через те, що мій друг там працював, наша машина була дуже близько біля виходу, ми могли дуже легко виїхати. Нам пощастило. Я бачила, як з’являється черга, тому що люди вже починають панікувати, відкривати інші машини, пробувати сісти в нашу машину. Я запропонувала трохи об’їхати іншим шляхом. Ми виїхали на головну дорогу і буквально за 10 секунд почалося те…

Я просто не вірила своїм очам. Я бачу, що справа і зліва вже стоять дві розстріляні машини, і це не через ракети. Там повно мертвих людей. Але я навіть не розумію, чи вони мертві, чи вони живі, що відбувається. Я підіймаю очі на дорогу — і бачу, що на нас їдуть три джипи з терористами. Вони ще відносно далеко, але я чудово бачу, і вони вже їдуть прямо на нас. І мій друг просто кидає руль, він починає кричати: «Теракт! Тут теракт! Теракт». В напрямку нашої машини починають стріляти. Я просто нахиляю голову, дивлюсь на свого друга і кажу: «Ми не можемо сьогодні тут померти». Я не знаю, чому я так сказала. Просто подумала: такі люди, як ми, не можемо зараз тут померти.

Я досі не вірю, що з нами нічого не сталося! Ми пролетіли крізь них, наче ми буквально проникли крізь них. Ми були в паніці і їхали 200 км на годину. Я думала, що нас можуть не тільки розстріляти, ми можемо просто врізатися чи злетіти з дороги.

Людей, які виїхали раніше за мене, взяли в полон. Якби ми не робили оці паузи, не чекали, то, можливо, ми б теж опинилися б в полоні. Моя подруга виїхала трохи пізніше. Ми говорили з нею по телефону, я казала їй, що відбувається. Потім зв’язок зник. Зараз нам пишуть у новинах, що вона в полоні. Вона й ще 3−4 моїх друга. Ми не знаємо досі, чи вони живі, чи вони мертві.

«Нас не пустили на базу. Потім ми дізналися, що усіх там вбили». Про спробу сховатися на військовій базі

Ми дзвонили в поліцію, але ніхто не брав слухавку. Ми під’їжджаємо до воєнної бази, це відносно недалеко. Там така ділянка, вони майже завжди там охороняють, біля самої основної бази. Нам просто ніхто не відкрив двері. Я тоді не розуміла: як так, вони ж мають нас захистити! Нас ніхто ніби не чув, ми пробули там буквально 30 секунд, і я кажу: «Давай розвертайся, їдемо». Вже пізніше, коли ми приїхали додому, ми побачили відео з тієї бази. Там всі люди мертві, їх всіх убили. Якби ми потрапили на ту базу, то могли б бути на місці тих людей. Я сказала: «Боже, як добре, що нам ніхто не відкрив двері, як добре, що вони не встигли і не почули нас. Тому що, якби ми туди заїхали, то залишилися б там мертві». [Бойовики] зайшли туди, знімали це все на Facebook Live, вони це все транслювали і вбивали людей. Солдати були молоді люди, такі як я, мого віку.

2 thoughts on “«Я була ніби у фільмі жахів». NV поговорив з українкою, яка пережила розстріл музичного фестивалю на кордоні із Сектором Гази

  1. Читаю цю статтю і не можу повірити, що такий жах відбувається в світі. На вулиці 21 століття і історія про терористів може бути в фільмах, книжках, але ніяк не в реальному житті. В моїй голові не вкладається, як можна просто так розстрілювати мирних людей, за що?? Сподіваємося, що весь цей жах скоро закінчиться і Ізраїль нарешті буде жити мирно та спокійно

  2. Кошмар , як сценарій з фільму жахів , навіть ворогу не побажаєш такого пережити

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *