Розрахунки Путіна змінилися. Який тепер план Кремля

Путін намагається загнати країни-однодумці у свого роду Варшавський договір двадцять першого століття, і Північна Корея — ключовий кандидат. Дивіться, що виходить.

Коли лідер Північної Кореї Кім Чен Ин вийшов зі свого бронепоїзда на залізничній станції в східному російському місті Хасан для своєї нещодавньої зустрічі з президентом Володимиром Путіним, я не могла не згадати сатиричний фільм 2017 року Смерть Сталіна. Мініатюрний місток від платформи до вокзалу і жалюгідна червона доріжка, якою крокував Кім, комічно контрастували з військовим полком, що вишикувався для його вітання. Сцена була практично мультяшною, ніби Міккі Маус одягнув костюм, аби поговорити про війну з Дональдом Даком.

Безумовно, артилерія та озброєння, які Путін, очевидно, хоче отримати від Кіма, цілком реальні. Так само, як і очевидне розуміння Путіним того, що в нього не надто багато міжнародних можливостей.

Справді, саміт із Кімом виглядав як свого роду гамбіт — і ляпас китайському президенту Сі Цзіньпіну, який роками працював над тим, аби тримати Кіма у вуздечках, а за місяць до повномасштабного вторгнення Росії в Україну він оголосив про «безмежне партнерство» з Путіним. Однак залишається під питанням, чи справді Путін пропонує Кіму глибокі та багатогранні відносини, на які натякає саміт, що включав відвідування російських військових об’єктів і космодрому Східний.

У роки розпаду Радянського Союзу та протягом раннього пострадянського періоду позиція Кремля щодо Північної Кореї була доволі поблажливою. Союзу потрібно було втримати закриту комуністичну країну в межах сфери своїх держав-клієнтів, щоб не дати їй розвернутися в бік тогочасного недружнього Китаю, і вони залюбки використовували досить дешеву північнокорейську робочу силу для будівництва промислових об’єктів. Але, як писав один дослідник 1982 року, двосторонні відносини були «не такими дружніми та близькими», як здавалося.

Це залишається актуальним і сьогодні. Безсумнівно, Путін відвідав Пхеньян 2000 року, а 2012 року, після того як Кім став наступником свого батька, Росія списала 90% боргу Північної Кореї, що залишився з радянських часів, і пообіцяла інвестувати в збіднілу країну.

Однак інвестиції були обмежені, а прихильність режиму Кім до розробки ядерної зброї стала каменем дипломатичного спотикання. Вимоги Росії про нерозповсюдження ядерної зброї не мають значення для Кіма, який радше віддасть перевагу витримати жорсткі санкції, ніж відмовиться від ядерної програми Північної Кореї.

Однак сьогодні розрахунки Путіна змінилися. Росія перебуває в міжнародній ізоляції, це держава-вигнанець, що наражається на жорсткі санкції та ядерні погрози, точно така сама, якою впродовж десятиліть є держава-відлюдник Північна Корея. Ба більше, Путін намагається загнати країни-однодумці у свого роду Варшавський договір двадцять першого століття, а Північна Корея — стійкий антагоніст Заходу — є основним кандидатом. Схоже, сцена для появи справжньої осі вигнанців уже готова.

Не будемо квапитися. З економічної точки зору Північна Корея, як і раніше, мало що може запропонувати Росії. У більшості з тих небагатьох товарів, які вона продає на світовому ринку — вугілля та інші корисні копалини, морепродукти і деякі текстильні вироби — немає ринку в Росії, а товари, які Росія, можливо, захоче імпортувати, не можуть бути виготовлені в достатніх кількостях. Зі свого боку, Північна Корея не може дозволити собі щось близьке до ринкових цін на російські товари.

Авжеж, партнерство, про яке було оголошено на саміті Путіна і Кіма, не є насамперед економічним. Метою є військово-технічна співпраця, а також російські закупівлі північнокорейського озброєння.

Однак протидіяти Заходу — це одне; а відкрите порушення резолюцій Ради Безпеки ООН, які суворо забороняють подібні обміни з Північною Кореєю, ще більше послабить позиції Росії в ООН. Ба більше, Росія знає, що Північна Корея не буде ні платити за передачу російських військових технологій, ні відповідати взаємністю; безпринципний Кім може навіть продати їх іншим державам-вигнанцям.

Ніщо з цього не сподобається Китаю, який, незважаючи на свою підтримку північнокорейського режиму, стомився від постійного брязкання зброєю Кіма. І хоча Путін хоче показати, що Росія теж є великим гравцем у регіоні (Хасан розташований неподалік кордону з Китаєм), він навряд чи захоче нажити собі ворога в особі Сі.

Також російські військові постачання режиму Кіма не потішать Південну Корею — країну, щодо якої Путін зараз відчуває щось на кшталт вендети. І тут криється найбільша ймовірна мотивація Путіна для зустрічі з Кімом. У рамках своєї політики Південна Корея не надає летальну допомогу країнам, що перебувають у стані війни, як-от Україна. Однак останніми місяцями країна постачає США велику кількість артилерійських снарядів для «поповнення [американських] запасів» і пообіцяла збільшити постачання нелетального військового спорядження та гуманітарної допомоги Україні.

Зустрічаючись із Кімом, Путін, схоже, попереджає Південну Корею — дев’ятого за величиною у світі експортера зброї — не йти далі. Мається на увазі загроза полягає в тому, що, коли Південна Корея, яка загалом підтримує добрі стосунки з Росією, піддасться тиску США і почне постачати летальну допомогу Україні, Росія у відповідь передасть військові технології Північній.

У Північної Кореї є один актив, який вона може запропонувати Росії: робоча сила. Оскільки ослаблений рубль відлякує мігрантів із Центральної Азії, багато «чорних» робочих місць у російських містах залишаються незаповненими. Імпортована північнокорейська робоча сила може заповнити цю прогалину. Для Росії головна вигода від саміту Путін-Кім може бути обмежена стабільним припливом прибиральників і будівельників..

2 thoughts on “Розрахунки Путіна змінилися. Який тепер план Кремля

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *