Ракетні обстріли з території Білорусі. Що відбувається і чого чекати в найближчі місяці

Чи варто очікувати новин з білоруського напрямку найближчим часом

З території Білорусі знову летіли ракети. Того ж дня українська розвідка заявила про можливу провокацію «під чужим прапором» — напад найманців ПВК Вагнер на Мозирський НПЗ. Обидві події активно коментували в українському інформаційному просторі. Особливо, ракетний удар. Були коментатори, які встигли дати кілька взаємовиключних версій, щоразу додаючи тези після уточнення базової інформації з боку українських військових.

Вважаю дещо нерозумним йти таким алгоритмом. Замість цього пропоную обговорити логіку процесу. Яка приведе нас до відповіді на запитання: «Чи варто очікувати новин з білоруського напрямку найближчим часом».

Передісторія

1. Лукашенко розраховував на швидку капітуляцію України і дати російського вторгнення були йому «зручні» — він провів (25 лютого) референдум щодо нової конституції. Кремль був зайнятий Україною, а не контролем білоруського політичного процесу.

Крім того, з середини 2021 року частим гостем у Мінську був Віктор Медведчук, який з вересня по лютий мав 6 (шість) зустрічей з Лукашенком або персонами його оточення. Розрахунок здавався «ідеальним» — тут і своя комбінація з конституцією, і «нова влада» в Україні, з якою ти заздалегідь усе обговорив. І сам начебто «не при справах» (адже «нова влада» скаже про російську допомогу, а не агресію).

2. Не зрослося. Росія загальмувала, потім тікала з-під Києва. І те, що здавалося вкрай вигідною комбінацією, стало фактором загрози своєму становищу. Кремль тиснув на участь, але настрої населення були однозначні – близько 80% проти участі білоруських військ у війні проти України.

3. Несподівано проявилася і ще одна небезпека, вже від «написаної під Лукашенка» конституції. У новій реакції з’явилися два «нежданчики». А саме, стаття 18 (яка раніше говорила про нейтральність) додалася пунктом: «Республіка Білорусь виключає військову агресію зі своєї території щодо інших держав.» Тобто маємо норму прямої дії – заборону. І з’явилася цікава фраза в статті 88: «Президент може бути усунутий з посади Всебілоруськими народними зборами в разі систематичного або грубого порушення Президентом Конституції».

4. Настрої населення + специфіка законодавства створили, погодьтеся, прекрасну законодавчу підводку під палацовий переворот. Ключове слово — «агресія». Саме тому, особливо з квітня 2023 року (набрання чинності новою редакцією конституції і втечі росіян з-під Києва) Лукашенко так нервово реагує на слова «агресія» і «агресор». Бо страшно. Саме з цього моменту почалася перша пауза в ракетних обстрілах України з території Білорусі.

Ліричний відступ або де шукати визначення агресії? У законодавстві Білорусі немає чіткого визначення агресії. Зате Білорусь (тоді ще БРСР голосувала за резолюцію 3314 ООН і ратифікувала текст конвенції з визначенням агресії). І там, у ст. 3 говориться «дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави».

Таким чином, формулювання ООН діють і в Білорусі. Але чи тільки вони. Визначення агресії немає, зате є визначення терміна «напад» (ст. 4. Закону про воєнний стан), де однією з форм нападу зазначено «дії іншої держави (коаліції держав), що дозволяє (дозволяють) використовувати свою територію третій державі (третім державам) для нападу».

Офіційний Мінськ — розтяжка страху

Таким чином, Лукашенко почав поступово «сповзати» з теми саме військової участі в тому, що в Кремлі називають СВО. Була спроба навіть зіграти в «повторення 2014 року» з темою про переговори.

Усередині країни пропаганда не стала суперечити російським колегам, радше ретранслювати їхні тези. Але зі своєю специфікою — підкреслюючи «роль Лукашенка», який «не дав втягнути Білорусь у війну». Як охочих зробити це спочатку просто називали зовнішні сили. Потім, подумали, що такий підхід занадто сміливий і зухвалий, тому перейшли на «країни Заходу та інші зовнішні сили». Водночас Росію, природно, показують як друга, брата, свата і взагалі хорошого товариша по чарці. Теж страшно, особливо на прикладі російсько-української війни або здатності РФ розхитувати ситуацію всередині країни (Лукашенко прекрасно пам’ятає роль російських медіа в 2006—2007, 2010−2011, 2019−2020).

Російський тиск щодо активізації співучасті зводиться до проведення постійних навчань і розміщення (на ротаційній основі) вздовж кордону з Україною 4−5 БТГ ЗС Білорусі. При цьому контингент ЗС РФ поступово скорочується. Спочатку кадрових військових замінили мобіки, потім почали виїжджати і ці. Але зате з’явилася (або може з’явиться) ядерна зброя і на білоруську територію переїхала частина особового складу ПВК «Вагнер».

Спроби врівноважити домінування РФ робилися. Одним із векторів було прискорене прагнення до ШОС, тим більше, що ефективність такого шляху наочно демонстрували автократії Центральної Азії. Китай надсилав сигнали у відповідь, відновив контакти, але Пекін схильний поступово перетягувати Мінськ із кишені Москви у свою, але ніяк не йти на різку конфронтацію.

Другим напрямком було бажання знайти розуміння в країнах ЄС. Але тут ситуація надзвичайно складна — білоруська автократія після 2020 стала тимчасово нерукопожатною. І конфлікт увійшов у чи не найглибшу фразу після колективного від’їзду послів країн ЄС 20 років тому та конфлікту (так само пов’язаного з поствиборчими репресіями) у 2011−13 роках. Тобто на тему війни накладається тема демократії. Офіційний Мінськ намагався (і намагається досі) поторгуватися у форматі «демократія за дужками, поговоримо про дистанціювання від війни». Але на цьому шляху є ще одна складність. Якщо раніше прихильниками пошуку точок дотику виступала одна із сусідніх країн ЄС, то сьогодні конфлікт із Польщею та Литвою вийшов на рівень, що виключає таку можливість, принаймні до виборів у цих країнах. На цьому тлі Латвія, хоч і не загострює ситуацію, але аж ніяк не прагне до інтенсифікації контактів.

І, нарешті, третім напрямком стало наполегливе бажання офіційного Мінська будь-якими шляхами потрапити в зернову угоду як країна-учасник. Крім, власне, фінансового інтересу у вигляді розблокування експорту калійних добрив, був більш важливий політичний трек. Країна, що надає територію для транзиту, має шанси надалі дистанціюватися від участі в агресії.

Позиція України

Для України на цьому етапі недоцільне масштабування війни. З одного боку, додатковий фронт (нехай і деморалізованою армією противника) вимагає додаткових сил і засобів. Яких не так багато. З іншого боку, масштабування війни і входження в неї ще однієї держави створює ризики подальшого її розростання. І якщо це вже буде не російсько-українська, а «регіональна» війна, то вихід на мирні угоди (як і їхній формат, наприклад, теза про повернення всіх українських територій) залежить не тільки від тебе.

Водночас, загроза з білоруського напрямку зберігається. Є фактор Росії і є недовіра до Лукашенка та його оточення — ці люди наочно показали наскільки небезпечно вірити їм на слово. Як результат, Україна тримає досить велике угруповання військ біля білоруського кордону. Як наочну демонстрацію того, що будь-яка спроба нападу призведе до великих проблем для агресора.

Питання що робити з білоруським режимом і як притягнути його до відповідальності відкладені на період «поствойни», оскільки ця тема значною мірою є похідною від теми російської відповідальності.

Росія — прив’язати до себе і замазати кров’ю

Росія переслідує дві мети. Одна, очевидна — створити максимум складнощів Україні. Зокрема, підтримуючи фон постійної загрози з боку Білорусі і, якщо буде доцільно, знову намагатися схилити Лукашенка до активнішої участі у війні проти України.

Друга формулюється інакше — зберігати і посилювати свій вплив у Білорусі. А також зберігати Білорусь у зоні російського впливу в статусі залежної території. Тому будь-які спроби офіційного Мінська шукати альтернативи зустрічають досить швидку реакцію Москви.

Як приклад наведу попередні ракетні обстріли з території Білорусі.

Серпень 2022 року. Обговорення зернової угоди та ініціатива Мінська стати транзитером українського зерна до литовських портів. Ідея почала обговорюватися на рівні ООН. Але, Лукашенко летить до Путіна. А в цей час два російських Ту-95 залітають у повітряний простір Білорусі і здійснюють пуски по українській території. Хороший аргумент на користь того, що сприймати Мінськ як сторону, здатну щось гарантувати (а, нагадаю, йшлося про гарантії безпечного і вільного транзиту) було б нерозумно.

Жовтень 2022. МЗС Білорусі провело низку консультацій з європейськими політиками на тему дистанціювання від війни. Інформація про це потрапляє в європейську пресу. У цей самий час Білорусь інтенсифікує діалог із КНР, і спільна декларація встановлює рівень відносин «на одну сходинку вищий» ніж відносини Китаю з РФ. Лукашенко знову у Путіна, російські ТУ в Білорусі і здійснюють пуски. Ба більше, в мережу зливаються переговори пілотів із, можливо, білоруськими військовими диспетчерами.

Далі маємо інформацію про розміщення ядерної зброї в Білорусі та пізнішу згоду Путіна на передислокацію вагнерівців у країну. З одного боку, це загроза сусідам. Але, що важливіше, це фіксація статусу РФ. Щоб зрозуміти суть, уявіть ситуацію, коли Лукашенко більше не при владі. Причина не важлива — смерть, переворот, революція, м’який транзит — важливо те, що в країні хоч формально, але нова влада. Логічно, що зовнішні гравці намагаються вийти на контакт із новою владою і визначити можливість вибудовування відносин. Але коли на території база ЯО і ПВК, то перший «дзвінок», як із заходу, так і зі сходу буде не до Мінська, а до Москви. Із запитаннями «що з боєголовками» і «що з найманцями». У такому форматі навіть слабка, дезорганізована в разі поразки в Україні, Росія залишається «гравцем» у білоруському політичному пасьянсі.

Тепер про справи сьогоднішні

Протягом останніх 10 днів білоруська тема знову різко активізувалася. Українська розвідка повідомляє про можливу підготовку «провокації під чужим прапором» з використанням ПВК «Вагнер». Мета — напад на Мозирський НПЗ — підприємство, до якого «нерівно дихає» Олександр Лукашенко.

І, нарешті, повідомлення про ракетну атаку з території Білорусі. Одна фраза «ракети з території Білорусі» породила в Україні відразу кілька версій. Тут тобі і ракета з наземних комплексів «Іскандер», і помилкові цілі, і використання авіації. Звісно, з обговоренням у мережі необхідності завдати удару у відповідь. За добу військове командування уточнило, що йдеться про «кинджали», запущені з території РФ, які пролетіли над територією Білорусі.

Виникає запитання: навіщо це РФ саме сьогодні?

Подивіться на календар. У вересні 2023 року відбудеться чергова сесія Генеральної Асамблеї ООН. На якій білоруську сторону представлятиме досить значна МЗСівська делегація. І на полях якої можлива активізація консультацій щодо «білоруського питання».

До жовтня, найімовірніше, відновляться переговори (і можливо буде нова угода) про зернову угоду. Де, на тлі ударів РФ по українських портах тема залізничного транзиту знову може стати актуальною. А значить буде спроба офіційного Мінська увійти в домовленості.

І те, і інше йде проти російських інтересів. А значить Москва йде на провокації. Причому, на даному етапі Кремлю вигідне і зростання напруженості на кордоні. Адже додаткові сили, які тримає Україна на білоруському напрямку, за інших умов могли б бути використані як резерви поблизу лінії фронту. А ескалація вимагатиме перекидання на білоруський напрямок додаткових з’єднань. Зокрема, за рахунок зменшення угруповання, створеного для наступу на Півдні.

Таким чином, білоруський напрямок протягом серпня-вересня буде вельми багатим на інформаційні приводи. А можливо, і на провокації.

З іншого боку, участь КНР у консультаціях у Саудівській Аравії свідчить про поступову зміну позиції Пекіна. І, говорячи про білоруський напрямок, саме Китай є однією з сил, здатних натякнути Путіну, що зайві провокації не на часі й не до місця.

Приєднуйтесь донашоготелеграм-каналуПогляди NV

One thought on “Ракетні обстріли з території Білорусі. Що відбувається і чого чекати в найближчі місяці

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *